Історія села Синевир
Впродовж багатьох століть Закарпаття перебувало під гнітом іноземних загарбників Понад 200 років Закарпаття, в тому числі і село Синевир, знаходилось під владою імперії Габсбургів. Національне гноблення, занепад національної культури, кріпосницький гніт стали причиною невдоволень жителів села.
Гарна місцевість, лісові багатства приваблювали іноземців. Синевирська територія була сировинним придатком та місцем нещадної експлуатації селян-лісорубів.
Перша писемна згадка про село Синевир відноситься до кінця ХVІ початку ХVІ1 століття. У верхній течії верховинської річки Талабори (Тереблі ) знаходилось село оточене великими лісами, що в 1604 році називалось Зіневер. Село Синевир оточує гірська місцевість центральних лісистих Карпат. Згідно документів село разом з лісами, розташованими навколо нього, було володінням наслідників Карніша і Крічфолуші.
Серед землевласників згадуються і Бернат Ласко, Кун Петер, Тегза та інші. В їх володіння входили луки, пасовиська, полонини, ліси.
Кращі землі, полонини належали і церкві. Селяни-кріпаки займались і заготівлею лісу та сплавляли його по бурхливій річці Тереблі в Тису, а далі в Дунай. Розкидані маленькі хатиночки лісорубів по берегах річки, нагадували про жалюгідне життя жителів села ,їх бідність і відсталість. Згідно письмових джерел 1851 року, лісові багатства села складалися з прекрасного смерекового лісу. В ці часи власниками лісів, пасовиськ були багаті родини Погань, Калої, Дарваї, Товт та інші. Ще і сьогодні збереглася назва однієї з полонин – Дарвайка. Жителі села займалися також полюванням, але тільки в общинних лісах. На жаль, таких лісів у першій половині ХІХ століття було дуже мало.
На початку ХІХ століття почалося хижацьке винищення лісів, посилилася експлуатація верховинців – лісорубів. Торгівля лісом приносила поміщикам великі прибутки. Так, у 1817 році, поміщик Дарваї за 157 смерек отримав 26477 форинтів прибутку. Синевирський ліс відправляли на соляні промисли в Солотвино. Тяжка праця під час заготівлі та транспортування лісу лягла на плечі селян – лісорубів. Заготовляли ліс за допомогою сокир , ручних пил, свердел. Волами звозили вирубані дерева в одну купу. Після цього з дерев знімали кору, витримували рік і тільки тоді сплавляли деревину по Тереблі.
В другій половині ХІХ століття лісозаготівельна справа на території села набуває ще більшого розмаху. Вже використовується і вільно наймана праця селян – робітників. Тепер в лісовому господарстві було зайнято більше половини жителів села. Праця лісорубів та бокорашів була тяжкою і небезпечною, вимагала великі затрати фізичної сили. вміння та героїзму. Взамін синевирці отримували мізерну зарплату і часто співали пісню, що називалась «Долиною Тереблі».
Існує декілька легенд про село Синевир. В історичному довідник - книзі Д.Бескіда “Історія лісів і полонин“ є легенда про назву села Синевир. В ній розповідається про те, що в давнину на території села були ліси, в далині протікала річка Талабора. Нижче сучасного села з гори зійшов зсув, який перегородив річку. Води річки затопили територію сучасного села Синевир. Гірські породи стерли і полонинське село Ясеновець, що було засноване втікачами з низовинних сіл Закарпаття. Зсув був такий великий, що утворив велетенську стіну, з якою вирувало глибоке озеро. З утвореного озера виглядали тільки вершечки затопленого лісу. В легенді розповідається, що великий дощ лив тиждень. В ночі людський голос кричав жителям ,щоб ті тікали з села, забирали з собою худобу, тому що наближається велике лихо. Майже ніхто з селян не вірив цьому попередженню. Але перед самою трагедією голос біля села прозвучав ще з більшою силою. Лунали слова:
“Сине, вір! Станеться біда, тікайте з села в долину!”
І дійсно в ночі піднявся вітер і сталося те, про що було вже сказано. Німим свідком цих подій є невеликий дзвін, що знайшли люди через деякий період.
Друга легенда говорить про те, що феодали ніяк не хотіли примиритися з тим, що в лісах мешкали вільним духом, нескорені, незалежні від них поселенці. Багатії викликали загони гайдуків ,щоб ті повернули втікачів до своїх власників. Зав’язалися жорстокі сутички в результаті яких пролилося багато крові. На угорській мові це звучало “ Зуневер“, що в переклад означає: “ сине – фарба; вир – кров“.
Але найправдивіше те, що назва села утворилася з двох слів: Синій, вир. Якщо глянути на наше село з полонини, то в низу видніється прекрасний синійвир, синя долина. Це синє забарвлення надають селу гори, вкриті хвойними лісами, безліч гірських струмочків та синє – синє карпатське небо.
За роки іноземної окупації неписьменність серед населення село Синевир досягала 90%. Мадярський закон про народну освіту від 2 червня 1907 року вказував, що в українських селах угорська мова повинна викладатись щодня. Так, в 1921 році повідомлялось, що в селі Синевир школа угорська; діти зовсім не розуміли угорської мови на якій велося навчання. Незаперечним є і той факт, що після закінчення Другої Світової війни в галузі освіти села Синевир сталося позитивно-якісні зміни. В селі відбудовується школа – семирічка. При школі був відкритий гуртожиток для учнів з сусідніх сіл. Окрім семирічної школи в Синевирі працювали п’ять початкових шкіл, а в 1949 році було відкрито середню та вечірню середню школу, робітничої та сільської молоді. У 1966 році побудовано приміщення середньої школи, а у 80-их роках збудовано шкільний інтернат, у якому згодом розміщено початкову школу. З 1952 року по 2013 рік здобуло середню освіту понад 3,5 тисяч молоді. Серед випускників є такі науковці:
- Клевець Мирон Юрійович –доктор біологічних наук;
- Фічора Іван Васильович – кандидат педагогічних наук;
- Іванина Іван Юрійович – кандидат медичних наук;
- Шутак Василь Іванович –кандидат біологічних наук;
- Попович Сергій Юрійович – кандидат біологічних наук;
- Шимон Мирослава Михайлівна –кандидат філологічних наук;
- Субота Марія Василівна - кандидат педагогічних наук;
- Сятиня Михайло Лукович – академік фармацевтичних наук;
- Міщанин Василь Васильович – кандидат історичних наук;
- Гречин Василь Іванович – кандидат наук.
Багато вихідців із села брали участь у ВВ війні. 47 мешканців села пішли на фронт добровольцями, 40- учасників ВВ війни воювали у складі Чехословацького корпусу під командуванням Л.Свободи. 27 мешканців села учасники ВВ війни залишились проживати у інших місцях, 9 мешканців села загинули в роки війни в угорській армії та 22 померли в таборах. 60 учасників ВВ війни нагороджені орденами та медалями. Ім’я 71-го воїна викарбовано на обеліску, який збудовано в центрі села.
За останні роки в селі відремонтовано будинок побуту під лікарську амбулаторію. Відновлено роботу дитячого дошкільного закладу. Зроблено три підвісні мости через р. Теребля. В селі працюють понад 30 торгових точок. Приватним підприємцем відкрито хлібопекарню. В селі працює будинок культури, бібліотека, філія дитячої музичної школи.
Заслужені шановані ветерани праці - мешканці села (померлі )
- Сятиня Лука Васильович – колишній голова сільради;
- Росоха Іван Юрійович, колишній директор школи;
- Куруц Михайло Іванович, заслужений лісовод;
- Шиндра Іван Йосипович – начальник лісопункту;
- Щобак Іван Миколайович – лікар дільничної лікарні;
- Кость Броніслава Миколаївна – фельдшер лікарні;
- Шпілька Василь Петрович - директор НПП «Синевир»;
- Субота Іван Іванович – секретар парткому;
- Гавран Михайло Федорович голова колгоспу «Червона зірка»;
- Міщанин Іван Дмитрович – працівник сільради.
В 1905 році італійські майстри почали будівництво Греко – католицького храму на місці старої дерев’яної. В 1929 році проходила реставрація цієї архітектурної будівлі. Аналогом цієї споруди є церква в селі Великі Ком’яти. На жаль інших відомостей про церкву, яка і сьогодні є діючою “Православна церква” ми не маємо. Але пропонуємо занести її в список “Архітектурних пам’яток Закарпаття“.
Силами громади греко-католиків в селі збудовано у 2002 році нову Греко-католицьку церкву.
Релігія
|
№п/п |
Назва конфесій |
Наявність культових споруд, назва |
|
1. |
Православна |
1. Успенська православна церква |
|
2. |
Греко - католицька |
|
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
